Кудесник
Про неприпустимість релігійної інтерпретації наукових даних
(c)

— Що таке божа сила?
— Це божа маса помножена на боже прискорення.
— Яке невігластво не знати, що при множенні вийде божественність в квадраті!

Останнім часом різними авторами висловлюються думки про нібито можливий зв’язок наукового знання з релігійною вірою. Дана тенденція проявляється переважно в освіті. Ця замітка — спроба зберегти за освітою залишки надзвичайно важливої функції: формування цілісної наукової картини світобудови. Про “збереження залишків” доводиться говорити через те, що незагартована ще звичкою до аналітичного мислення свідомість школярів, схоже, вже заражена містицизмом та ірраціоналізмом.

Основна теза прихильників релігійної інтерпретації науки полягає в тому, що наукові результати нібито довели існування бога і необхідність жити за божими заповідями й виконувати його волю. Але це груба помилка з точки зору філософії науки. Наукові досягнення не можуть підтверджувати існування бога, оскільки бог не є предметом науки. Наука займається лише матерією, тими її властивостями, рухами, властивостями рухів, які допускають (можливо, опосередковане) чуттєве сприйняття. Чи підпадає поняття “бог” під таку характеристику предмету науки? Звичайно ж, ні.

Якщо деяке явище справді фіксується у фізичних, хімічних та інших експериментах, то воно з необхідністю є явищем природи (таким, як електрика, окислення, тощо) і отже не може бути богом. Якщо ж, навпаки, деяка сутність трансцендентна матеріальному світові, тобто лежить за його межами (а саме таким уявляють бога теологи), то вона з такою ж необхідністю не може бути предметом фізичних, хімічних та інших наукових досліджень.

Отже, наука не може підтверджувати існування бога та, водночас, не може і спростовувати його. Єдине, що може наука — це просто не вживати такого поняття, як “бог” в своїх побудовах. Які б експериментальні чи теоретичні результати не досягла наука, вони самі по собі не містять нічого божественного, будь-які релігійні інтерпретації привносяться ззовні людьми, які прочитують повідомлення від науки та вкладають їх в наявну в них систему поглядів та переконань. Сама по собі наука з логічною необхідністю не може не бути атеїстичною.

Тут важливо зауважити, що атеїзм — це зовсім не “віра в те, що бога немає”. При такому формулюванні атеїзм виглядав би лише ще однією вірою, тільки не в того чи іншого бога, а в його відсутність, але ж по суті вірою. Насправді атеїзм є відмовою залучати посилання на божу силу чи божу волю в якості обгрунтування тих чи інших явищ навколишнього світу. Простіше кажучи, це не віра у відсутність (чогось), а відсутність віри (у щось), постійна інтелектуальна звичка вірі (сліпій та необгрунтованій) протиставляти скептичне “чому?”.

Між іншим, той факт, що наука як така є атеїстичною, ніяк не заперечує, що у приватному житті науковець може мати релігійні переконання, може відчувати релігійні почуття та задовольняти їх обрядами, молитвами тощо. Просто це зовсім окрема сфера його життя, яка абсолютно не перетинається (якщо це справжній науковець!) з його професійною діяльністю. Спрощено проілюструємо прикладом: математик може мати сім’ю, але в його роботі 2•2 завжди буде 4, хоч би як він не любив дружину та дочку.

Ну добре, а якщо б навіть пофантазувати і уявити, що якимось чином вдалося в наукових результатах побачити натяк на існування бога? Але ж з цього зовсім не слідує, необхідність “жити за божими заповідями й виконувати його благу волю”. Оскільки наукові факти (такі як нестабільність, хаотичність світу, відсутність жорсткої детермінації), навіть при релігійній інтерпретації, жодним чином не вказують на якогось конкретного бога та на якісь конкретні заповіді.

Це цілком може бути злобний та шкідливий бог, тоді людство для виживання просто мусило б з усіх сил опиратися його волі. А може бути взагалі бог, якому байдуже до людства, як і до мурах чи сусликів, і в якого просто немає щодо нас жодних заповідей. А може бути не один, а, як в індуїзмі, сонм богів, з космічної сексуальної гри яких народжується (як побічний ефект) світ, і в кожного свої заповіді.

Спроби різних авторів прив’язати теїстичну інтерпретацію наукових даних до однієї конкретної релігії, а саме християнства, основані лише на тому, що самі автори, виховані в християнській традиції, не зовсім усвідомлено приймають догму: раз бог — значить саме християнський. З об’єктивних же позицій у цієї релігії підстав для інтерпретації наукових даних не менше і не більше, ніж в індуїзму, зороастризму чи у скандинавського культу Одіна.

Залишається розглянути ще одне принципове питання. Нехай ми навіть звільнили божественне тлумачення наукових даних від впливів тієї чи іншої конкретної релігії, залишивши саме лише уявлення про деяку абстрактну вищу силу, або надприродний дух, що керує світом. Чому ж науковці схильні відмовлятися в своїй роботі навіть від такого “пом’якшеного” теїзму?

Справа не в тому, є чи немає в реальності такого надприродного духу (науку це не цікавить!), а в тому, що гіпотеза про його існування була б абсолютно безплідною, непродуктивною для науки. Кожен справді науковий результат дозволяє передбачати, обраховувати хід деяких процесів чи явищ природи до того, як вони відбудуться насправді (власне, на цьому і грунтуються втілення здобутків науки в технологіях). А посилання на волю всемогутнього бога може пояснити лише те, що вже відбулося раніше (“тому що тоді він схотів саме так”), та принципово не дозволяє прогнозувати щось наперед (хто знає, що богові захочеться завтра?). Важко, між іншим, уявити технологічні застосування такої релігійної науки (мабуть місце електростанцій займуть храми, тобто станції по промисловому виробництву божої благодаті, де робітники будуть молитися по 8 годин на добу; вироблена благодать витрачається на створення хлібу та інші прикладні чудеса).

Крім того, кожен справді науковий результат, закриваючи одне питання, створює фундамент для постановки нових питань, які принципово не можливо було не тільки вирішити, але навіть і сформулювати на попередньому рівні знань. Теїстичне посилання на бога, навпаки, закриває всі питання одразу (“тому що на все його воля”), не залишаючи місця для виникнення нових питань.

Нарешті, як любив говорити У.Оккам, помахуючи своєю знаменитою бритвою, не слід множити сутності без необхідності. Якщо для деякого явища підходять одночасно два різних пояснення, то обрати (принаймні, до тих пір, поки не з’являться нові факти, які б примусили змінити вибір) треба найпростіше, тобто таке, в якому менше неочевидних та далекосяжних припущень. Дивовижні наукові факти справді мають місце — але цілком допускають таке пояснення, яке спирається лише на припущення про об’єктивність законів неживої та неодухотвореної природи. Тож вводити в модель світу також і бога — значить сильно ускладнювати модель, коли достатніх основ для цього немає.

::: На главную :::