Кудесник
Відповідь на спробу протягнути поповщину до шкіл
(c)

У травні 2004 року доцент ЖДУ В.Г.Калашников, знаний спеціаліст по релігієзнавству, показав мені проект навчальної програми для загальноосвітньої школи, який направили йому на рецензію. Проект склав протоієрей з одного з райцентрів області, який одночасно навчається в ЖДУ на педагога. Предмет називається "Етика: духовні засади", а по суті є звичайною спробою оцерковлення школи. Я одразу ж написав свій відзив.

Важливість формування в учнів, майбутніх громадян держави та членів суспільства, етичних норм та розвитку їх внутрішнього світу не викликає сумнівів. Але перший же погляд на запропонований автором зміст уроків свідчить, що оголошені у назві курсу надзвичайно широкі поняття "етика" та "духовність" трактуються в даному проекті дуже звужено: як православна етика та православна духовність. Отже, робиться спроба під обкладинкою навчального предмету "контрабандою" протягнути в загальноосвітню школу церковне вчення.

Як відомо, Україна є світською державою, церква в ній відділена від держави і школа від церкви. На законодавчому рівні закріплено рівність всіх релігій (та, між іншим, і атеїзму), з чого слідує недопустимість нав'язування особі тих чи інших релігійних переконань. Ці норми закону, здавалося б, не допускають двозначного тлумачення.

На цьому відзив можна було б закінчити висновком про повну неприпустимість викладання запропонованого курсу в державній школі (і, можливо, порекомендувати автору втілити курс у недільній школі при церкві). Але деякі тези, висловлені в проекті, вимагають більш розгорнутого розгляду.

Твердження, що "людина, її життя є найвищою цінністю держави" поділяється сьогодні (хоча б декларативно) значною часткою сучасних світських ідеологів. Але ж ця теза абсолютно несумісна з засадами християнства, де найвищою цінністю є бог, а людина є від народження грішною і їй відводиться роль раба божого. Іншими словами, програма курсу не узгоджується не лише з засадами світської держави, але й з основами релігійної ідеології.

Серед завдань курсу автор згадує розвиток у дітей покаяння. Але це означає, іншими словами, виховання в дітей перманентного комплексу провини, який в християнстві підкріплюється, в тому числі, вченням про первородний гріх та величезним переліком різноманітних гріхів.

Згадка в наступних реченнях "засад тисячолітньої культурної традиції" та "християнської традиції народу України", "історично традиційних для України засад християнського світогляду" взагалі не витримує критики. Добре відомо, що тисячолітньою культурною та духовною традицією стародавніх слов'ян було язичництво. Яке жорстоко винищувалося провідниками нової заморської віри, чужої для слов'ян. Між іншим, відлунням язичницьких міфів є казки, що збереглися до наших днів -- і вони дійсно вчать дітей основам народної етики та закладають основи духовного багатства. Але до чого ж тут християнство? Тим більше, що в православній церкві не так багато від власне християнства -- культ святих, наприклад, являє собою трохи перелицьований пантеон слов'янських богів. Вважаю, що в навчальній програмі слід було б називати речі своїми іменами, але тоді місця для християнського вчення залишилося б небагато.

Щодо руйнації сімейного укладу (с. 2), то його причиною є, зовсім не атеїстична державна ідеологія Радянського Союзу, а сучасне злиденне становище більшості українських сімей (що зумовлює пияцтво, наркоманію та злочинність) вкупі з відсутністю державної політики в галузі підтримки сім'ї, а також в галузі культури (потік низькопробної кіно- та друкованої продукції, переважно, закордонного виробництва). Тож і долати ці вкрай негативні явища потрібно зовсім не християнізацією школи.

Застереження автора проекту, що програма чисто культурологічна і зовсім не є спробою катехізації школи, абсолютно непереконлива. Автор пише, що "катехізатор розповідає про Бога, культуролог говорить про людей, які вірять в Бога і в те, чого вони досягли, керуючись своєю вірою". Але ж культуролог, який говорить про успіхи лише тих людей, які надихалися однією певною вірою, в неявній формі неминуче пропагує і цю віру. Для того, щоб процитоване твердження автора програми дійсно мало сенс, потрібно, щоб в програмі курсу в рівній мірі були представлені різні культури та різні світогляди, причому не лише релігійні, але й -- для повноти картини -- атеїстичні.

Висновки. Всупереч твердженням автора, програма все ж є спробою катехізації школи і тому, з огляду на законодавство України, в нинішній редакції абсолютно неприйнятна для загальноосвітніх середніх шкіл. В той же час, вона могла б застосовуватися в школах при церквах.

Для державної школи курс етики повинен бути побудований на світських засадах, виключати упередженість щодо будь-якої релігії чи нерелігійного світогляду, давати широку панораму надбань світової культури.

::: На главную :::